«Угод багато, але їх ніколи не буде достатньо». Інвестиції в DefTech, запуск «Дія.City Invest» та обмеження НБУ — інтервʼю з Наталею ДенікеєвоюАнастасія Іванцова
Шеф-редакторка розділу «Бізнес»
Наталя Денікеєва — заступниця міністра цифрової трансформації України. До свого призначення в Мінцифри в липні 2025 року вона керувала проєктним офісом «Дія.City», а нині відповідає за розвиток технологічного сектору українського бізнесу.
AIN поговорив із Денікеєвою на полях Global Tech Kharkiv 2026 про еволюцію довіри до українських компаній від закордонних інвесторів, майбутнє інвестицій всередині країни та головні виклики для технологічних компаній під час великої війни.
– Зараз вас називають саме тією людиною, яка відповідає за технологічний сектор української економіки. Які головні виклики українського технологічного сектору можна виокремити наразі, окрім постійної повномасштабної війни? З чим до вас найчастіше звертаються?
Звісно, на першому місці війна. Але проблема України як юрисдикції для технологічних компаній завжди існувала: і до повномасштабного вторгнення, і під час нього, і, найімовірніше, буде після.
Якщо сфокусуватися винятково на теперішньому, то найбільший виклик — це люди, нестача фахівців, зокрема через загибель величезної кількості громадян і захист держави іншими. Тому ключове питання — це люди, які або виїжджають, якщо йдеться про жінок з дітьми, або йдуть боронити країну. Проблема в тому, що немає кому працювати.
Друга проблема — нестача капіталу. Точніше, капітал у нас є. Це непопулярна думка, але я вважаю, що в Україні є гроші, які заробляються не в традиційних секторах цифрової економіки. Є ритейл, нерухомість тощо. Звісно, зараз складні часи, які останнім часом загострилися через ракетні удари, але гроші є.
Коли в країні діють валютні та інші обмеження, і ці гроші фактично заблоковані всередині, було б дуже круто мати культуру та інфраструктуру для їхнього інвестування. У нашому випадку інвестиції дуже обмежені. Коли в українських компаній з’являються додаткові гроші, більшість думає про ще одне паркомісце чи нерухомість на Печерських Липках.
Від редакції:
24 лютого 2022 року Національний банк України схвалив низку тимчасових валютних обмежень. Тоді, одразу після початку повномасштабного вторгнення росії, регулятор призупинив роботу валютного ринку України (були дозволені тільки операції з продажу іноземної валюти клієнтами), зафіксував курс валют, обмежив зняття готівки до 100 тис. грн на день, заборонив транскордонні валютні платежі.
Поступово ці одмеження послаблювали. Наприклад, у жовтні 2023 року НБУ перейшов до гнучкого керованого курсу.
Станом на момент виходу цього інтервʼю Нацбанк підвищив ліміти на зняття готівки для бізнесу — до 200 тис. грн на день, і дозволив розраховуватися за товари та послуги гривневими корпоративними картками за кордоном — лімітом до 400 тис. грн на місяць. А українським експортерам дозволили сплачувати штрафи, пені та бонуси на користь іноземних контрагентів — у межах 10% від вартості поставлених товарів із 23 лютого 2021 року.
Зараз у нас є проєкт «Дія.City Invest». Основна ідея — якщо є бажання інвестувати в технологічні інноваційні компанії, резидентів «Дія.City», то має бути інструмент. Бо, наприклад, сьогодні створення українського венчурного фонду може займати півтора-два роки через законодавчі процедури. А якщо нам вдасться реалізувати проєкт, то ця процедура триватиме до трьох тижнів і буде прозорою та зрозумілою.
На сьогодні Комітет з питань цифрової трансформації підтримав законопроєкт про «Дія.City Invest». Дуже хотілося б пройти хоча б перше читання цього року. Це оптимістично-реалістичний сценарій.
Від редакції:
Проєкт «Дія.City Invest» анонсували на початку 2025 року. Тоді Мінцифри спільно з Нацкомісією цінних паперів і фондового ринку погодили цю ініціативу, щоб створити сприятливі законодавчі умови для венчурного інвестування в українські технологічні компанії. У липні того ж року очікували, що «Дія.City Invest» запустять на початку 2026 року — тоді і мали почати приймати перші заявки на участь. Та законопроєкту № 14362, що мав запустити цей процес, вдалося пройти Комітет з питань цифрової трансформації лише в лютому 2026 року. До залу Верховної Ради на голосування його досі не внесли.
– Пам’ятаю, остання велика публічна презентація проєкту була на початку 2026 року для банківської спільноти, і тоді обговорювали можливість інвестувати в українські оборонні компанії, які працюють у межах «Дія.City». Чи є зараз якісь рухи або анонси щодо того, коли та як це може працювати для пересічного українця?
Я не хочу спойлерити, бо ми в Мінцифрі звикли говорити про конкретні результати. Але у зв’язку з певними змінами я бачу позитивні зрушення щодо того, що країна може зробити для технологічного сектору. Це абсолютно прозорий та екологічний проєкт, який не коштує державі жодної копійки. Це суто процедурна історія: не треба домовлятися з Мінфіном чи вмовляти МВФ. Нам відкривається вікно можливостей, і ми будемо намагатися це зробити.
– Чи немає побоювань, що «Дія.City Invest» як інструмент може запізнитися? Інші ініціативи, як-от Inzhur MilTech, уже анонсували залучення коштів в українські оборонні компанії. Чи не залишиться «Дія.City Invest» в останньому вагоні?
Це не питання «встигнути». Є таке поняття як базові гігієнічні норми. Це не додатковий бенефіт, але без цієї інфраструктури ми не є привабливою юрисдикцією для технологічних засновників, які бажають розвивати продуктові компанії звідси.
Ми, на жаль, є полігоном для випробувань і цікаві передусім через це. Але якщо це вже сталося, ми маємо скористатися цією можливістю.
– Повернімося до технологічного сектору загалом. Як за роки роботи показав себе простір «Дія.City»? Чи був він ефективним для утримання компаній і сплати податків всередині країни?
Нещодавно ми з партнерами Diia.City United та аналітичною компанією Advanter Group проводили дослідження щодо ролі «Дія.City» для української економіки. Якщо на старті ми вважали це додатковою перевагою порівняно з іншими юрисдикціями, то зараз «Дія.City» — це якір, який, попри всі заборони та складнощі, утримує компанії в Україні. Це базова гігієнічна норма. Без неї IT-сектор виглядав би принципово інакше і в гірший бік.
Від редакції:
У дослідженні опитали понад 360 технологічних компаній — резидентів і нерезидентів простору «Дія.City» — та порівняли Україну з конкурентними юрисдикціями. Згідно з даними дослідження, у 2025 році ІТ-сектор сплатив 58,6 млрд грн податків до зведеного бюджету, це на 33,2% більше, ніж за рік до того.
Інфографіка Diia.City United
Також однією з причин популярності «Дія.City» може бути можливість бронювання працівників. Відповідно до чинного законодавства, аби вважатися критично важливим для економіки підприємством, треба відповідати трьом з восьми критеріїв. Два з них обовʼязкові — зарплатний і податковий критерії. Один із доступних «вільних» критеріїв — резидентство в «Дія.City».
«Дія.City» є необхідною інфраструктурою для довгострокового масштабування. Наприклад, за два тижні до повномасштабного вторгнення з’явилася «Дія.City», а перше розширення переліку видів діяльності відбулося саме для виробників БПЛА. Станом на зараз ми маємо близько 500 таких компаній. Для нас інноваційність — це питання виживання. «Дія.City» свого часу став бустером для цього процесу, а зараз це мінімальна норма, щоб утримати бізнес у країні.
– На початку роботи «Дія.City» українські компанії остерігалися проєкту й створювали окремі невеликі ТОВ для входу. Чи спостерігається зараз тенденція повернення основних юридичних осіб?
Цієї тенденції немає, бо вона вже пройшла. За 4,5 роки — а «Дія.City» майже одноліток повномасштабної війни — відбулася суттєва зміна у ставленні IT-спільноти до Міністерства цифрової трансформації та цього простору.
Спочатку навіть найбільші компанії дивилися на це з недовірою, навіть попри те що брали активну участь в створенні архітектури і дизайну проєкту. Вони створювали маленькі юрособи з додатком Tech або Digital у назві на 9 людей, яких «не шкода», і спостерігали. Ага, один квартал пройшов, всі живі, політ нормальний — ніяка не «мінцифратура», не «цифровий колгосп». Оця побудова довіри і трансформація в комунікації відбулась десь наприкінці першого року існування «Дія.City».
Коли минув певний час, придивлялися, як податкова реагує, як ці пільги і норми, які прописані в законі, працюють, яка буде судова практика, чи адміністративно зі всім можна впоратися. Тоді стало зрозуміло, що ніякого кота в мішку не з’явилося, все, що обіцяли, воно так і працює.
Звісно, маленькі «таргани» або баги вилазили і ми разом зі спільнотою сідали за стіл і погоджували шляхи розвʼязання.
Зараз близько 90% IT-сектору залучено до системи. Чому не 100? Бо Україна складна юрисдикція, у нас складне структурування бізнесів, багато підводних камінчиків. Ті, хто не в «Дія.City», — ми чітко розуміємо причину і приймаємо її. Але ми в контакті й спілкуємося.
Наші KPI та OKR напряму пов’язані зі зростанням резидентів «Дія.City» та галузі загалом — відповідно, з її детінізацією та збільшенням податкових надходжень.
Ми зі свого боку, звісно, не можемо всі питання охопити, бо, крім Мінцифри, є ще Нацбанк, податкова тощо. Але ми вже звикли позиціонувати себе як найбільший амбасадор українського техсектору за кордоном і найвпливовіший адвокат всередині країни.
– Наскільки за час діяльності «Дія.City» змінилася спроможність залучати іноземних інвесторів в Україну? Чи зараз інвестор швидше погоджується придивитися до українських компаній?
Ситуація змінювалася. Оскільки я відповідала за цивільний трек, можу сказати, що інвестицій у цивільний сектор зараз не так багато. Але на те є об’єктивна причина, бо в нас неймовірний Defense Tech і все, що з цим пов’язано.
Хоча раніше, пам’ятаю, Олександр Борняков розповідав: коли він був одним з архітекторів Brave1, то спілкувався з іноземними інвесторами, бо в нього досить класний міжнародний бекграунд. Тоді майже ні в кого не було мандату інвестувати в Defense і всім треба було пояснювати, що це нормальні компанії, просто придивіться. Якщо ви зараз пройдете повз, то втратите. Це об’єктивно. А станом на зараз у багатьох фондів такий мандат з’явився.
Угод багато, але їх ніколи не буде достатньо. Про Defense-інвестиції часто не говорять вголос із міркувань безпеки. Але, скажу вам чесно, для мене, як для людини, яка активно брала участь в створенні «Дія.City», дуже приємно розуміти, що переважна більшість інвестицій — у резидентів «Дія.City». І це ніби знак якості, що оці компанії — нормальні. І це не тому, що інші — не нормальні, а тому, що ці пройшли верифікацію простором і валідацію державою. А для багатьох інвесторів — це прямо must have.
