«Це підкреслює жорстокість середньовічних війн», — зазначила палеопатологиня Джо Бакберрі.
Під час середньовічної облоги требушет випадково влучив у невдалого захисника. Невеликий камінь ударив його у верхню частину спини зі швидкістю майже 300 кілометрів на годину, розтрощивши кістки та притиснувши його під своєю вагою.
Скелет чоловіка лежав під каплицею Единбурзького замку разом із останками кількох інших людей, які явно загинули насильницькою смертю. Але цей, відомий нам лише як Скелет 150 (або «хлопець з требушета» у нотатках вашого вірного кореспондента), виділявся навіть серед цієї групи, понівеченої боями, оскільки більша частина його верхньої частини тіла була розтрощена. За словами Джо Бакберрі, палеопатологині з Університету Бредфорда, яка представила свої дослідження на 25-й Європейській зустрічі Асоціації палеопатологів минулого тижня, Скелет 150 є єдиною відомою жертвою требушета в історії.
Розтрощений скелет
Скелет 150 був у жахливому стані, навіть для мерця. Череп чоловіка був розбитий на 61 окремий шматок, а ще 60 нерівних уламків кісток були розподілені по його ребрах. Праве плече було зламане, а права нога вище коліна була практично розтрощена.
Бакберрі та її колеги використали все, що могли, метафорично кажучи, для складання пазла з розбитих кісток: криміналістику, мікроскопи, рентгенівські знімки та мікро-КТ. Усі результати вказували на єдиний момент руйнівного удару чогось важкого та швидко рухомого. Характер травм свідчить про те, що праве плече чоловіка та потилиця зазнали основної сили удару, тоді як його ребра, ймовірно, тріснули під вагою чогось важкого, що вдарило його об землю та притиснуло.
Кістки були зламані, коли вони були свіжими, тому це явно не був випадок «ой, ми впустили великий камінь на труп». А кількість сили, необхідна для нанесення таких пошкоджень одним руйнівним ударом, виключила кілька можливих, але неприємних способів смерті під час середньовічної облоги: Скелет 150 не був затоптаний конем або переїханий возом, наприклад. Навіть якби він упав зі стін замку, він, ймовірно, не впав би з достатньою силою, щоб спричинити все це, а кут падіння був би зовсім неправильним.
«Найбільш подібні випадки, які я знаходив, були автомобільні аварії та люди, яких збивали потяги», — сказала Бакберрі Ендрю Каррі з Science.org. Припускаючи, що Единбурзький замок не атакували мандрівники в часі, це викликало нові запитання. «Що є великим і рухається дуже швидко у 1304 році?»
Великі камені, кинуті з требушетів, ось що.
Фізика метання великих каменів
Требушет працює трохи як найсмертоносніші гойдалки у світі; на довгому кінці гойдалок знаходиться праща, яка тримає снаряд, а на коротшому кінці — противага (коробка з каменями або свинцем, у 10-100 разів важча за снаряд). Коли противага падає, її імпульс піднімає інший кінець гойдалок, кидаючи пращу по великій дузі. І коли праща досягає кінця своєї довжини, вона зупиняється — але снаряд продовжує летіти, доки не вдариться об щось.
Типовий требушет того часу міг запускати 90-кілограмовий снаряд (зазвичай великий камінь) на кількасот ярдів. Відповідно до цього зручного калькулятора середньовічного требушета, це означає, що снаряд ударив би Скелет 150 зі швидкістю від 200 до 300 кілометрів на годину, залежно від точної ваги снаряда та противаги требушета, довжини пращі та швидкості польоту непривантаженої ластівки. Це удар з енергією трохи більше 200 кілоджоулів.
Требушети та інші облогові машини (ми жодним чином не будемо заглиблюватися в розрізнення між різними типами катапульт) призначалися для руйнування стін та інших укріплень. Це не були протипіхотні знаряддя; люди, безсумнівно, отримували травми від летючого сміття або руйнівних конструкцій, але середньовічні інженери не цілилися своїми катапультами в окремих осіб. Скелет 150 просто мав жахливу невдачу.
«Хоча використання облогових машин добре задокументовано, ми вважаємо, що це перші докази травм від требушета в археологічному записі», — написала Бакберрі, додавши: «Відсутність безпосередньо порівнянних криміналістичних випадків залишається обмеженням».
Хто був Скелетом 150? Шотландець, ймовірно
Скелет 150 був одним із дев’яти осіб, знайдених у могилах під каплицею замку в 1997 році, на подив ремонтників. П’ять із загиблих мали рани, які свідчили про насильницьку смерть: жінка середнього віку отримала два сильні удари по голові, перш ніж впасти і бути враженою бойовим молотом, який залишив пару моторошно акуратних квадратних отворів у верхній частині її черепа. Підлітковий хлопець був зарізаний у груди гострою зброєю, яка залишила слід на його ребрах, а потім сильно вдарений у щелепу, ключицю та тулуб.
Важко сказати, хто саме були ці люди, крім очевидних жертв середньовічної війни. Рештки п’ятьох із них були радіовуглецево датовані приблизно періодом Шотландських воєн за незалежність на початку 1300-х років, під час яких Единбурзький замок був об’єктом гарячих суперечок; він змінив власників п’ять разів лише за вісім років між 1296 і 1304 роками, а війни тривали до 1357 року. Тож деякі люди, поховані в каплиці, могли бути шотландцями, а інші — англійцями.
Принаймні один із загиблих, чий скелет ніс сліди загоєних ран, отриманих протягом життя, виявився англійським лицарем, сером Джоном де Стрічлі, який помер у 1341 році. Співвідношення хімічних ізотопів у його кістках свідчило про те, що він виріс, харчуючись їжею, вирощеною на корінних породах південної Англії, і це, разом з його віком та очевидним статусом, вказувало на англійського лицаря. Сер Джон де Стрічлі помер у замку в 1341 році (і був настільки важливим, що його смерть була належним чином задокументована).
Похований недалеко від сера Джона та інших лежав Скелет 150, який, за словами Бакберрі та її колег, був, найімовірніше, шотландським захисником замку, убитим під час облоги 1304 року, коли король Англії Едуард I обложив Единбурзький замок, маючи, як описує Historic Environment Scotland, «можливо, найбільший арсенал облогових машин, коли-небудь зібраний королівством Англії».
Створення сцени
У 1304 році Скелет 150, ймовірно, був одним із 25 чоловіків під командуванням сера Вільяма Оліфанта, які становили останній опір шотландців проти Англії та Едуарда I. Після перемоги над Вільямом «Їм ніколи не взяти нашу свободу» Воллесом у битві під Фолкерком у 1298 році, Едуард провів наступні шість років, завойовуючи решту Шотландії. Шляхта країни зрештою здалася в обмін на збереження своїх земель (деякі з них, можливо, зробили це з великим небажанням). Довга і кривава кампанія Едуарда майже завершилася, за винятком цього одного замку, який незручно розташовувався вздовж стратегічно важливої дороги до Единбурга. І король не був задоволений.
Готуючись до облоги, Едуард вирішив продемонструвати свою новознайдену владу над шотландцями, що, безсумнівно, було як політичним жестом, так і стратегічним вибором. Він наказав шотландським дворянам, які щойно здалися, надіслати йому війська та коней для облоги, а також наказав кожній церкві в Шотландії зняти свинець з дахів і відправити його до місця облоги. Тридцять дев’ять возів зі свинцем прибули з усієї Шотландії, переважно з Сент-Ендрюс, разом з «усім залізом і великим камінням з Глазго».
Тринадцять облогових машин були розгорнуті, коли Едуард I прибув на місце в квітні 1304 року, і вони обстрілювали замок цілодобово протягом трьох місяців. Десь протягом цих місяців Скелет 150 зустрів поганий кінець.
«Вовча війна»
Під час облоги Едуард I доручив своїм інженерам і теслярам працювати над найбільшим требушетом, який будь-коли бачив світ. Він назвав його «Вовча війна» (War Wolf) або Loup de Guerre, і це був справжній монстр — настільки, що Оліфант, який тримав замок три місяці і ще мав достатньо людей та припасів, щоб ще якийсь час дратувати короля, вирішив, що насправді він дуже хотів би здатися, поки гігантський требушет не вийшов на поле бою, дякую.
І Едуард I йому відмовив.
Король не хотів пропустити можливість використати свій величезний новий требушет, а також можливість публічно та остаточно (і буквально) придушити останній опір шотландців його правлінню. Тому він наказав своїм інженерам завантажити «Вовчу війну» і кинути 140-кілограмовий снаряд прямо через мури замку. Свідки порівнювали це з тим, як стріла пробиває паперову мішень.
Спокусливо припустити, що Скелет 150 міг бути жертвою сумнозвісної «Вовчої війни», але це здається малоймовірним. По-перше, шанси не на користь цієї теорії; «Вовча війна» кинула лише один, хоч і величезний, снаряд в останній день облоги. Тринадцять інших облогових машин стріляли безперервно день і ніч протягом трьох місяців до цього.
Він, ймовірно, був мертвий і поспішно похований у каплиці до того, як стіни замку розвалилися, а Оліфант та інші вцілілі були зібрані та відправлені на південь до в’язниці в Англії.
Джерело новини: arstechnica.com