Олена Поканєвич, юридична радниця в Truman, у колонці для AIN розповідає, чому АМКУ зараз може ставати бар’єром для оборонних угод, та ділиться роздумами, як змінити цю ситуацію.
Український Defense Tech швидко перетворюється з вузького сегмента оборонної промисловості на великий ринок. За даними дослідження KSE Institute, Defence Builder і Brave1, у 2025 році його обсяг оцінювався у $6,8 млрд.
Найбільшим сегментом залишаються безпілотні системи, водночас швидко зростають ринки наземних роботизованих комплексів і засобів радіоелектронної боротьби.
Реальний масштаб сектору, ймовірно, ще більший. Війна створює постійний попит на нові рішення, а технології швидко проходять шлях від розробки до серійного виробництва.
Разом із ринком зростає й інтерес інвесторів. За даними Capital Times, у першому півріччі 2026 року обсяг M&A-угод в оборонному секторі в Україні зріс у 2,5 раза порівняно з аналогічним періодом 2025 року.
Для українських оборонних компаній зовнішній капітал — це значно більше, ніж фінансування. Він означає масштабування виробництва, доступ до технологій і компонентів, інтеграцію в міжнародні ланцюги постачання, вихід на зовнішні ринки та створення спільних виробництв з глобальними гравцями.
Але тут український оборонний сектор стикається з регуляторною системою, яка створювалася для зовсім іншої реальності.
Коли антимонопольний контроль стає бар’єром
Великі угоди за участю українських defense-компаній можуть потребувати попереднього дозволу Антимонопольного комітету України.
Для звичайних M&A-угод це стандартна процедура: компанії надають АМКУ інформацію про обсяг ринку, свої частки, конкурентів, постачальників, клієнтів та інші дані, необхідні для оцінки впливу угоди на конкуренцію.
У defense-секторі ця модель нерідко стикається з обмеженнями, зумовленими специфікою галузі.
Значна частина інформації про обсяг ринку, виробничі потужності, обсяги постачання чи кінцевих замовників є закритою або обмеженою з міркувань безпеки. Часто потрібних даних просто немає у відкритому доступі, ними не володіють ані самі учасники угоди, ані — іноді — державні органи.
Виникає парадокс: закон вимагає від бізнесу інформацію, яку він об’єктивно не може надати. У результаті АМКУ не розглядає заяви й повертає її учасникам угоди. Для звичайного ринку це насамперед транзакційні витрати. Для оборонного сектору це ризик втратити значно цінніший ресурс — час.
Дек, пітч і фолоу-ап: як українській оборонній компанії говорити з інвестором — колонка
Ця проблема найбільше зачіпає великих і прозорих інвесторів. Чим масштабніша транзакція, тим вища ймовірність контролю за концентраціями АМКУ. Натомість менші або складніше структуровані операції можуть узагалі не досягати встановлених законом порогів.
Так система формує неправильний стимул. Адже той, хто готовий заходити в український оборонний сектор відкрито, надовго і з великим капіталом, може зіткнутися з більшим регуляторним навантаженням, ніж інвестор, який структурує угоду так, щоб узагалі не потрапити в поле зору антимонопольного контролю.
Це не означає, що оборонні M&A потрібно вивести з-під державного нагляду. Навпаки, в умовах війни державі критично важливо розуміти, хто отримує контроль над стратегічними активами, кому переходять технології, чи не формується небезпечна залежність від окремого іноземного постачальника або власника, чи не виникають інші ризики для національної безпеки.
Але чи є класичний контроль за концентраціями найкращим інструментом для вирішення всіх цих завдань одночасно?
Європа теж шукає рішення, але Україна не має часу чекати
Європейський Союз не має винятків з антимонопольного контролю для оборонних M&A. Водночас питання конкуренції там співіснують з окремими механізмами захисту національної безпеки.
Війна рф проти України внесла свої корективи. У 2025 році Європейська комісія розпочала перегляд підходів до оцінки концентрацій. Один із консультаційних документів — Topic G3: Public policy, security and labour market considerations — порушує, зокрема, й питання оборони та безпеки.
Ідеться не про новий закон і не про готове рішення. Єврокомісія фактично ставить питання юристам, бізнесу, державним органам та іншим стейкхолдерам: чи достатньо під час оцінки великих угод дивитися лише на ціни, частки ринку та рівень конкуренції, чи варто також враховувати безпеку постачання, оборонні спроможності та геополітичні ризики?
Для оборонної промисловості це особливо важливо. З одного боку, Європі потрібне розширення виробництва, розвиток інновацій і можливість швидко нарощувати випуск озброєнь. А з другого — важливо зберегти конкуренцію. Тому ЄС намагається знайти оптимальний підхід до регулювання.
Водночас європейський та український контексти суттєво відрізняються. Для ЄС це значною мірою дискусія про те, якими мають бути правила на майбутнє. Європа може проводити консультації, оцінювати нові підходи й поступово змінювати правила.
Для України йдеться про рішення, які потрібні вже зараз, і відкладати їх на завтра країна просто не може.
Україні потрібен окремий підхід до defense M&A
Під час війни швидкість залучення капіталу та технологій стає питанням національної безпеки. Тому угоди, які передбачають інвестиції в українське оборонне виробництво, не варто оцінювати лише за правилами цивільного бізнесу.
Ефективний регуляторний режим для defense має відсікати небезпечний капітал, але водночас не створювати перешкод для інвестицій і технологій, які посилюють обороноздатність країни. Натомість умови для залучення таких інвестицій і технологій повинні бути максимально сприятливими.
Оптимальним рішенням може стати обмежене, тимчасове та цільове звільнення від контролю за концентраціями для угод з іноземним капіталом, що стосуються підприємств оборонно-промислового комплексу.
Такий виняток діяв би лише на період воєнного стану й не мав би суттєво вплинути на конкуренцію в ОПК. Він матиме чітко визначену сферу застосування, діятиме обмежений час і враховуватиме специфіку оборонного виробництва.
Водночас звільнення окремих угод від попереднього контролю за концентраціями не означатиме, що АМКУ втратить можливість реагувати на антиконкурентні дії. У разі порушень він і надалі зможе застосовувати передбачені законом механізми захисту конкуренції.
При цьому межі такого винятку мають бути чітко окреслені:
- Він має стосуватися лише визначеної категорії угод — концентрацій за участю іноземного капіталу в підприємствах оборонно-промислового комплексу.
- Його запровадження має бути обґрунтоване умовами воєнного стану. У ситуації, коли швидкість залучення капіталу та технологій безпосередньо впливає на обороноздатність країни, тривалі регуляторні процедури можуть створювати додаткові ризики.
- Мета винятку має полягати не просто у спрощенні процедур. Його завдання — пришвидшити залучення стратегічного іноземного капіталу та технологій до українського ОПК.
Скільки коштує ваша оборонна компанія: як інвестори рахують вартість українського Defense Tech у 2026 році — колонка
Оригінал статті: ain.ua