Вʼячеслав Маякін, Business Associate в українській оборонно-технологічній компанії Phantom Defense, у колонці для AIN розповідає про хвилі M&A в українському оборонному секторі, роботу з венчурним капіталом і формування масштабного бізнесу для міжнародних спільних підприємств.
Український Defense Tech входить у нову фазу розвитку. Якщо кілька років тому головним питанням було, як перетворити стартап на виробника, то тепер дедалі важливішим стає інше: як об’єднати окремі компанії, технології та виробничі потужності в бізнес, здатний працювати на міжнародному рівні.
Якщо подивитися на останні угоди не окремо, а як на послідовність, стає помітною цікава тенденція. Спочатку українські оборонні компанії залучають іноземний венчурний капітал і державну підтримку, потім сильніші локальні гравці починають купувати менші компанії або об’єднувати активи всередині холдингів. І вже після цього з’являється простір для масштабних міжнародних партнерств і спільних підприємств.
Це ще не означає, що іноземний капітал обов’язково чекатиме на завершення локальної консолідації. Але дедалі більше кейсів показують: українські компанії самі намагаються досягти масштабу, який робить їх цікавими міжнародним оборонним корпораціям не лише як об’єкт для інвестицій, а й як потенційного партнера.
Від першого раунду інвестицій до придбання
Типовий шлях українського DefTech-стартапу починається із зовнішнього капіталу.
На стадії pre-seed або seed у компанії можуть інвестувати D3 Ventures, Green Flag, MITS Capital, Angel One, UA1 або нові скандинавські гравці на кшталт Front Ventures і Gardar. Розмір таких інвестицій зазвичай становить від $100 тис. до $1,2 млн. Далі фінансування може доповнюватися грантами Brave1. Лише у 2025 році платформа розподілила понад $60 млн між більш ніж 600 компаніями.
Грантів на 6,2 млрд грн видав BRAVE1 Defense Tech розробникам з 2023 року
У серпні 2026 року до кола інвесторів ранньої стадії додався ще один гравець — британський Grenadyr, який відкрито розкрив портфель із п’яти українських компаній із чеками від $350 тис. до $1,3 млн, той самий діапазон, що й у інших seed-фондів. Серед портфельних компаній — Firebolt Engineering, спільний проєкт з українською Technary, що розробляє реактивний дрон-перехоплювач Griffen (він уже здійснив перше бойове перехоплення Shahed), Forland Systems, яка будує модульну наземну робототехнічну платформу, та Coalas Tech, що розробляє системи керування для БПЛА та наземних роботів в умовах активної РЕБ.
Паралельно з’явився канал фінансування, який не вписується у звичну схему «венчур плюс грант». У серпні 2026 року виробник FPV-дронів Vyriy Industries зареєстрував випуск облігацій на 5 млрд грн (близько $120 млн), доступних роздрібним інвесторам через фонд Inzhur MilTech від 1 000 грн за облігацію. Лише за першу добу продажів фонд залучив понад 500 млн грн від 12 200+ інвесторів, а за 20 днів — майже 1 млрд грн від близько 25 000 інвесторів. Це боргове, а не пайове фінансування, і воно не замінює венчурного капіталу, але показує, що фінансова база сектору розширюється — тепер вона включає і публічний борговий ринок для фізосіб, а не тільки для інвесторів.
Цього може бути достатньо, щоб стартап міг пройти шлях від розробки продукту до його бойового застосування. Але далі виникає інша проблема: продукт уже є, попит є, проте масштабу для великого виробництва, експорту та міжнародних партнерств може не вистачати.
Саме тут починається наступна фаза.
Замість нового венчурного раунду компанія може стати частиною більшого українського бізнесу. Сильніший гравець отримує технологію, виробничі потужності, команду або доступ до нового сегмента ринку, а придбана компанія — ресурси для масштабування.
У результаті M&A стає не фінальною точкою розвитку стартапу, а інструментом побудови більшого оборонного бізнесу.
Оборонні M&A і контроль АМКУ: коли регулювання відстає від війни — колонка
Локальна консолідація як основа виходу на міжнародні ринки
Найяскравіший приклад — TAF Industries. Із середини 2023 року виробник FPV-дронів і систем радіоелектронної боротьби витратив понад $6 млн на придбання часток у менших українських компаніях: 51% виробника засобів РЕБ Kvazar, 60% виробника розвідувальних дронів Babka, а також кількох невеликих виробничих майданчиків, які TAF придбала повністю для контролю над виробництвом.
У результаті сформувався холдинг із п’яти компаній, що охоплює виробництво FPV-дронів, розвідувальних дронів, РЕБ, імпорт комплектуючих і програмне забезпечення. За оцінками, у 2024 році сукупний виторг структури становив близько $180 млн.
Лише після цієї внутрішньої консолідації TAF почала активно виходити на міжнародний рівень: компанія створила спільне підприємство вартістю $20 млн, у якому TAF належить 49%, а партнер забезпечив фінансування. У лютому 2026 року компанія також підписала меморандум про німецько-українське спільне підприємство з Wingcopter для виробництва розвідувальних БПЛА в Німеччині для постачання клієнтам у країнах НАТО.
Скільки коштує ваша оборонна компанія: як інвестори рахують вартість українського Defense Tech у 2026 році — колонка
Fire Point демонструє схожий сценарій. У травні 2026 року компанія розпочала придбання Falcon Technology — R&D-компанії, якою керує її колишня топменеджерка Ірина Терех, — за попередньою оцінкою в $26 млн. Угода не отримала погодження Антимонопольного комітету України та наразі подається повторно.
Йдеться про внутрішнє придбання найбільшим українським виробником ударних дронів і ракет.
У той самий період Fire Point отримала пропозицію у $760 млн за 30% компанії від арабського оборонного холдингу EDGE Group, що імпліцитно оцінював всю компанію в $2,5 млрд — угоду регулятори заблокували в березні, а згодом оборонний холдинг з ОАЕ поставив переговори на паузу. Окремо була пропозиція приватного розміщення, яка передбачала оцінку компанії приблизно у $5,8 млрд. Тепер Fire Point спільно з німецькою Hensoldt також розробляє систему протиракетної оборони.
Внутрішнє придбання, потім інтерес іноземного капіталу, а далі — міжнародне спільне підприємство. Усе частіше простежується така послідовність.
Ще два приклади підтверджують цю тенденцію на рівні холдингів, а не окремих угод.
MITS Capital об’єднав три українські компанії зі свого портфеля — Tencore, Infozahyst та Unwave — в один холдинг MITS Industries. Очікується, що його сукупний виторг у 2026 році перевищить $200 млн.
І лише після того як Tencore досягла такого масштабу та вже мала чинне партнерство з фінською INSTA, німецька Quantum Systems у червні 2026 року створила з Tencore спільне підприємство для виробництва 2 000 гусеничних наземних роботів. Проєкт безпосередньо фінансує Міністерство оборони Німеччини, а саме замовлення стало найбільшим контрактом на закупівлю безпілотних наземних машин у Європі станом на сьогодні.
Uforce зі свого боку об’єднала дев’ять спеціалізованих українських оборонних компаній у єдиний холдинг. У березні компанія залучила $50 млн при оцінці понад $1 млрд і стала першим українським Defense Tech єдинорогом. За повідомленнями, холдинг уже є прибутковим, а його виторг зріс на 450% — ще до того, як він привернув увагу міжнародної спільноти. Є інформація на ринку, що залучення раундів Uforce і стратегія поглинань тільки набирають обертів.
Ще одне підтвердження тенденції поглинань на ринку з’явилося вже у вересні 2026 року. 10 вересня Swarmer — та сама українська компанія, що першою вийшла на Nasdaq, — уклала угоду про придбання виробника наземних роботизованих комплексів Ratel Robotics за суму до $224 млн готівкою та акціями. Це наразі — найбільша угода на ринку.
Продукція Ratel забезпечила близько 37% усіх закупівель наземних роботизованих комплексів Міністерством оборони України на початку 2026 року, а до команди Swarmer приєднається понад 300 співробітників.
Голова ради директорів Swarmer Ерік Прінс ще в червневому листі до акціонерів описував стратегію компанії як «платформу, що купує та масштабує оборонні компанії з бойовим досвідом застосування» — і Ratel, за його словами, «точно відповідає цій місії». Це той самий сценарій, що й у TAF, Fire Point, MITS Industries та Uforce, тільки цього разу — вперше без проміжного кроку у вигляді викупу частки: одна українська компанія просто купує іншу цілком.
Міжнародний рівень співпраці також активно розвивається. Він іде паралельним шляхом.
Серед прикладів — спільне підприємство Rheinmetall із державним оборонним підприємством України із частками 51% і 49%, створене у 2023 році. Запуск заводу з виробництва боєприпасів запланований на цей рік. Спільний проєкт General Cherry та американської Wilcox Industries з виробництва FPV-дронів і дронів-перехоплювачів у США, а також новий формат Brave Prime, у межах якого Airbus Defence and Space та Saab у липні 2026 року підписали стратегічні угоди безпосередньо з Brave1.
Дек, пітч і фолоу-ап: як українській оборонній компанії говорити з інвестором — колонка
Що стоїть за цією тенденцією консолідації
За консолідацією стоїть проста економічна причина: український Defense Tech виріс швидше, ніж його традиційна інвестиційна інфраструктура.
У 2025 році український оборонно-промисловий комплекс залучив $6,1 млрд від іноземних партнерів. Для порівняння, розкритий обсяг венчурного та грантового фінансування за той самий період становив $129 млн.
Водночас виробничі потужності українського Defense Tech сектору оцінюються приблизно в $35 млрд у 2025 році та мають зрости до $55 млрд у 2026-му. Обсяг ринку, забезпечений фінансуванням, становить близько $6,8 млрд.
Це створює розрив між тим, скільки сектор потенційно може виробити, і тим, скільки замовлень і фінансування він реально може забезпечити.
У такій ситуації масштаб стає конкурентною перевагою.
Компанії, які можуть працювати з великими замовленнями, контролювати більше елементів виробничого ланцюга та пропонувати партнерам ширший набір технологій, отримують перевагу над невеликими виробниками з одним продуктом. Тому логіка «ще один seed-раунд» поступово може змінюватися на логіку «придбати компанію, яка доповнює твій бізнес».
Схожого висновку доходять і аналітики, які стежать за оборонним технологічним сектором глобально, а не лише в Україні: на думку дослідників New Market Pitch, оборонний M&A зараз проходить фазу консолідації, де «попит воєнного часу визначає терміновість, зрілість технологій — список цілей, а покупці змагаються за контроль над тими ланками, які вони не можуть дозволити собі будувати повільно». Український ринок — окремий і показовий приклад цієї глобальної логіки, а не виняток із неї.
Ще один сигнал того, що глобальний капітал бачить в українському оборонному секторі не просто продукт, а компетенцію, яку можна експортувати як бізнес-модель, — новий проєкт Михайла Федорова, оголошений на початку вересня 2026 року, вже після його відставки з посади віцепрем’єра з питань цифрової трансформації. Першим інвестором стане Алекс Карп, CEO Palantir, який назвав цей проєкт таким, що «визначатиме» майбутнє галузі, а сам Федоров описав його мету як перетворення бойового досвіду України на технологічний продукт для союзників. Це не угода M&A в класичному розумінні, і деталей поки що обмаль, але вона підтверджує загальний напрямок: українська воєнна експертиза сама стає активом, під який залучають капітал такого рівня.
10 років українського Defense Tech. Великий огляд ринку оборонних технологій України
Ринок формується за принципом «штанги»
При цьому український Defense Tech залишається дуже фрагментованим.
В Україні понад 1 200 приватних оборонних компаній — більш ніж удвічі більше, ніж у 2023 році. Водночас, за словами Яна-Еріка Саарінена з Double-Tap Investments, лише «кілька десятків» із них справді готові повноцінно працювати на ринку. Невелика група компаній виробляє близько 80% усієї продукції у секторі виробництва дронів.
Так формується своєрідна «штанга»: з одного боку — велика кількість невеликих компаній, з іншого — кілька гравців, які вже досягли значного масштабу. Посередині залишається набагато менше компаній.
Саме цей середній сегмент може стати основним джерелом майбутніх M&A. Такі компанії вже вийшли за межі прототипу, мають продукт, команду та замовлення, але ще не мають достатнього масштабу для самостійної конкуренції на міжнародному ринку.
Для них продаж стратегічному українському гравцю може стати одним зі способів перейти до наступної стадії розвитку.
Консолідація — це не лише бізнес-рішення
На цей процес впливає і державна політика.
Міністерство оборони України просуває скорочення так званого «зоопарку дронів» — великої кількості моделей і виробників із продуктами, що частково дублюють один одного. Для цього планувалося використовувати систему оцінювання результативності, яка дозволить виключати неефективних виробників із переліку учасників державних контрактів.
Водночас представники індустрії критикують систему державних закупівель, стверджуючи, що вона поступово набуває рис «мережі патронажу», де замовлення можуть отримувати компанії з кращими зв’язками з державними структурами, а не обов’язково виробники найкращого продукту.
Реальність цього ризику підтвердив і кейс Vyriy Industries: у липні 2026 року Державне бюро розслідувань провело обшуки у виробника на тлі підозр у завищенні цін на дрони в межах контрактів на майже 7 млрд грн. Показово, що вже за місяць після цього компанія вийшла на роздрібний борговий ринок і залучила сотні мільйонів гривень від десятків тисяч приватних інвесторів — тобто ринок капіталу відреагував на розслідування істотно спокійніше, ніж можна було очікувати. Це не означає, що звинувачення обґрунтовані чи будуть підтверджені, але показує: масштаб і публічність самі по собі не знімають питань про прозорість державних закупівель, і інвесторам варто оцінювати такі ризики окремо від оцінки бізнес-моделі.
До цього додаються обмеження рентабельності військових продажів на рівні 25% і контрольований експорт.
У таких умовах масштаб стає ще важливішим. Компанії мають стимул об’єднувати активи не лише для зростання виторгу, а й для того, щоб отримати достатню виробничу, технологічну та фінансову базу для виходу за межі українського ринку.
Що це означає для наступного етапу Defense Tech
Якщо ця тенденція продовжиться, український Defense Tech поступово змінюватиме свою структуру.
- Перший етап був стартаперським: багато команд, прототипів, перших грантів і венчурних чеків.
- Другий — індустріальний: компанії об’єднують виробництва, технології та команди, формуючи більші бізнеси.
- Третій може стати міжнародним: масштабні українські холдинги створюватимуть спільні підприємства, відкриватимуть виробництва за кордоном і працюватимуть із міжнародними оборонними корпораціями як партнери.
Цей процес уже можна побачити на прикладах співпраці з Quantum Systems, Rheinmetall, Hensoldt, Wingcopter та іншими міжнародними гравцями.
Тому найбільш показовим індикатором розвитку українського Defense Tech найближчим часом можуть стати не лише нові інвестиційні раунди чи гучні заяви міжнародних корпорацій.
Варто стежити за іншим показником — кількістю та масштабом внутрішніх M&A-угод. Ймовірно, до першого кварталу 2027 року таких угод стане більше. Причина проста: українські компанії вже довели, що здатні створювати технології та виробляти їх у великих обсягах. Наступний виклик — зібрати ці можливості у структури, які зможуть конкурувати глобально.
Тому історія українського Defense Tech зараз — не лише про прихід міжнародних оборонних гігантів.
Вона дедалі більше про те, як українські компанії самі будують оборонних гігантів.
Вони поглинають стартапи, які свого часу отримали фінансування від іноземних фондів і гранти Brave1, об’єднують виробництва та технології, досягають масштабу, необхідного для міжнародних партнерств, а вже потім виходять на глобальний ринок разом із такими компаніями, як Quantum Systems, Rheinmetall, Hensoldt чи Wingcopter.
Чи стане локальна консолідація постійним етапом розвитку українського Defense Tech, покажуть наступні кілька кварталів. Але вже зараз очевидно: ринок переходить від епохи окремих стартапів до епохи великих оборонних бізнесів.
Defense Tech наздоганяє ШІ-домен. Що відбувалося на венчурному ринку в першій половині 2026 року
Оригінал статті: ain.ua