«Це підкреслює жорстокість середньовічних бойових дій», — заявила патологоанатом Джо Бакберрі.
Під час середньовічної облоги требушет здійснив випадковий удар по невдачливому захиснику. Невеликий камінь збив його у верхню частину спини зі швидкістю майже 300 кілометрів на годину, розтрощивши кістки та притиснувши його власною вагою.
Скелет чоловіка лежав під каплицею замку Стерлінг у Шотландії разом із останками кількох інших людей, які явно загинули насильницькою смертю. Але цей, відомий нам лише як Скелет 150 (або «хлопець з требушета» у записах вашого кореспондента), виділявся навіть серед цієї групи, пошкодженої в бою, оскільки більша частина його верхньої частини тіла була роздроблена. За словами Джо Бакберрі, патологоанатома з Університету Бредфорда, яка представила своє дослідження на 25-й Європейській зустрічі Асоціації палеопатологів минулого тижня, Скелет 150 є єдиним відомим випадком загибелі від требушета в історії.
Зруйнований скелет
Скелет 150 був у жахливому стані, навіть для мерця. Череп чоловіка був розбитий на 61 окремий шматок, а ще 60 рваних уламків кісток були розподілені по його ребрах. Його праве плече було зламано, а права нога вище коліна була практично роздроблена.
Бакберрі та її колеги використали все, що могли, метафорично кажучи, для розгадування пазла з розбитих кісток: криміналістику, мікроскопи, рентгенівські знімки та мікро-КТ сканування. Усі ці результати вказували на один момент нищівного удару від чогось важкого та швидко рухомого. Характер травм свідчить про те, що праве плече чоловіка та потилиця зазнали найбільшого удару, тоді як його ребра, ймовірно, тріснули під вагою чогось важкого, що притиснуло його до землі та утримувало там.
Кістки зламалися, поки були свіжими, тому це явно не був випадок «ой, ми впустили великий камінь на труп». І сила, необхідна для завдавання такої великої шкоди одним нищівним ударом, виключила кілька можливих, але неакуратних способів смерті під час середньовічної облоги: Скелет 150, наприклад, не був затоптаний конем або переїханий возом. Навіть якби він впав зі стін замку, він, ймовірно, не приземлився б з достатньою силою, щоб завдати всього цього, і кут падіння був би зовсім іншим.
«Найбільш схожі випадки, які я знаходив, — це автомобільні аварії та люди, яких збили потяги», — розповіла Бакберрі Ендрю Каррі з Science.org. Припускаючи, що замок Стерлінг не атакували мандрівники в часі, це викликало нові запитання. «Що було великим і рухалося дуже швидко у 1304 році?»
Великі камені, кинуті требушетами, ось що.
Фізика метання великих каменів
Требушет працює подібно до найсмертоноснішої гойдалки у світі; на довгому кінці гойдалки знаходиться праща, що утримує снаряд, а на короткому кінці — противага (ящик з камінням або свинцем, у 10-100 разів важчий за снаряд). Коли противага падає, її імпульс піднімає інший кінець гойдалки, кидаючи пращу вгору по великій дузі. І коли праща досягає кінця своєї довжини, вона зупиняється, але снаряд продовжує летіти, доки не вріжеться у щось.
Типовий требушет того часу міг вистрілити 90-кілограмовий снаряд (зазвичай великий камінь) на кілька сотень метрів. Згідно з цим зручним калькулятором середньовічного требушета, це означає, що снаряд врізався б у Скелета 150 зі швидкістю від 200 до 300 кілометрів на годину, залежно від точної ваги снаряда та противаги требушета, довжини пращі та швидкості повітряного потоку незавантаженої ластівки. Це удар з енергією трохи більше 200 кілоджоулів.
Требушети та інші облогові машини (ми ні за яких обставин не будемо вдаватися в розрізнення між різними типами катапульт) призначалися для знищення стін та інших укріплень. Вони не були протипіхотною зброєю; люди, безсумнівно, отримували травми від летючого сміття або руйнуючих конструкцій, але середньовічні інженери не цілилися своїми катапультами в окремих осіб. Скелету 150 просто неймовірно не пощастило.
«Хоча використання облогових машин добре документоване, ми вважаємо, що це перше свідчення травми від требушета в археологічному записі», — написала Бакберрі, додавши: «Відсутність безпосередньо порівнянних криміналістичних випадків залишається обмеженням».
Ким був Скелет 150? Ймовірно, шотландець
Скелет 150 був одним із дев’яти людей, знайдених у могилах під каплицею замку в 1997 році, на подив працівників, що проводили ремонт. П’ятеро з померлих мали рани, які свідчили про насильницьку смерть: середнього віку жінка отримала два сильні удари в бік голови, перш ніж впасти і бути враженою бойовим молотом, який залишив пару моторошно акуратних квадратних отворів у верхній частині її черепа. Підліток був зарізаний у груди гострою зброєю, яка залишила слід на його ребрах, а потім сильно вдарений по щелепі, ключиці та тулубі.
Важко сказати, ким саме були ці люди, крім очевидних жертв середньовічної війни. Всі п’ять їхніх останків були радіовуглецевим методом датовані приблизно періодом Шотландських війн за незалежність на початку 1300-х років, під час яких замок Стерлінг був гаряче оскаржуваною територією; він переходив з рук у руки п’ять разів лише за вісім років між 1296 і 1304 роками, а війни тривали до 1357 року. Тож деякі з похованих у каплиці могли бути шотландцями, а інші — англійцями.
Принаймні один із померлих, чий скелет ніс сліди зажилих травм, отриманих протягом життя, виявився англійським лицарем, сером Джоном де Стріхлі, який помер у 1341 році. Співвідношення хімічних ізотопів у його кістках свідчило про те, що він виріс, харчуючись їжею, вирощеною на корінних породах південної Англії, і це, поряд з його віком та очевидним статусом, вказувало на англійського лицаря. Сер Джон де Стріхлі помер у замку в 1341 році (і був достатньо важливим, щоб його смерть була належним чином задокументована).
Похований недалеко від сера Джона та інших, лежав Скелет 150, який, на думку Бакберрі та її колег, був, найімовірніше, шотландським захисником замку, убитим під час облоги 1304 року, коли король Англії Едуард I обложив замок Стерлінг, використовуючи, як описує Historic Environment Scotland, «можливо, найбільший арсенал облогових машин, коли-небудь зібраний королівством Англія».
Підготовка сцени
У 1304 році Скелет 150, ймовірно, був одним із 25 чоловіків під командуванням сера Вільяма Оліфанта, які становили останній опір шотландців проти Англії та Едуарда I. Після перемоги над Вільямом «Вони ніколи не заберуть нашу свободу» Воллесом у битві при Фолкерку в 1298 році, Едуард провів наступні шість років, завойовуючи решту Шотландії. Шотландська знать врешті-решт здалася в обмін на дозвіл зберегти свої землі (деякі з них, можливо, робили це, тримаючи пальці схрещеними). Довга та кривава кампанія Едуарда майже завершилася, за винятком цього одного замку, який незручно розташовувався вздовж стратегічно важливої дороги до Единбурга. І король був не в захваті.
На підготовку до облоги Едуард вирішив продемонструвати свою новозавойовану владу над шотландцями, що, безсумнівно, було як політичним, так і стратегічним кроком. Він наказав шотландським баронам, які щойно здалися, надіслати йому війська та коней для облоги, а також наказав кожній церкві Шотландії зняти свинець з дахів і відправити його на облогу. З усієї Шотландії прибуло тридцять дев’ять возів зі свинцем, переважно зі Сент-Ендрюса, разом з «усім залізом та великим камінням з Глазго».
Тринадцять облогових машин були на місці, коли Едуард I прибув на місце в квітні 1304 року, і вони бомбардували замок цілодобово протягом трьох повних місяців. Десь протягом цих місяців Скелет 150 зустрів поганий кінець.
«Вовк війни»
Під час облоги Едуард I наказав своїм інженерам і теслярам працювати над найбільшим требушетом, який будь-коли бачив світ. Він назвав його «Вовк війни» (War Wolf) або Loup de Guerre, і це був справжній монстр — настільки, що Оліфант, який утримував замок три місяці і все ще мав достатньо людей та продовольства, щоб ще якийсь час дратувати короля, вирішив, що насправді він дуже хотів би здатися, перш ніж гігантський требушет вийде на поле бою, дякую.
І Едуард I відмовив йому.
Король не збирався втратити шанс використати свій новий надзвичайний требушет, а також шанс публічно та остаточно (і буквально) розчавити останній опір шотландців його правлінню. Тож він наказав своїм інженерам завантажити «Вовка війни» і кинути 140-кілограмовий снаряд прямо крізь стіну замку. Свідки порівнювали це з тим, як стріла пробиває паперову мішень.
Хочеться припустити, що Скелет 150 міг бути жертвою сумнозвісного «Вовка війни», але це здається малоймовірним. По-перше, шанси не на користь цієї теорії; «Вовк війни» кинув один, хоч і величезний, снаряд в останній день облоги. Тринадцять інших облогових машин стріляли цілодобово протягом трьох місяців до цього.
Ймовірно, він був мертвий і поспішно похований у каплиці до того, як стіни замку розсипалися, а Оліфант та інші вцілілі були зібрані та відправлені на південь до в’язниці в Англії.
Кіона Н. Сміт, науковий кореспондент
Кіона Н. Сміт — незалежний науковий журналіст і завзятий археологічний фанат Ars Technica.
Джерело новини: arstechnica.com