Юлія Орлова, СЕО видавництва Vivat, у колонці для AIN розповідає, які виклики стоять перед бізнесами, які хочуть релокувати свої склади подалі від російських атак.
Після останніх атак на склади я несподівано для себе дізналася, що складська логістика належить до тих тем, у яких усі вважають себе експертами. Я почула багато порад: знайти склад під землею, перевезти книжки в «безпечне місто», розподілити запас між десятком менших приміщень, зберігати книжки у фурах.
Збоку все це може звучати логічно, але склад великого видавництва — це не просто приміщення, куди можна поставити коробки з книжками.
Для середнього видавництва склад може займати кілька тисяч квадратних метрів, для великого — значно більше. І площа тут далеко не єдина вимога. Потрібні високі приміщення зі стелажними системами, якісна підлога, рампи, під’їзди для вантажівок, системи пожежогасіння і відеоспостереження, стабільний інтернет, програмне забезпечення та складська техніка.
Окрема історія — умови зберігання. Книжка зроблена з паперу й картону, тому температура і вологість критично важливі. У непристосованих ангарах чи підвалах книжки можуть відсиріти, деформуватися або покритися пліснявою. Я добре пам’ятаю наш старий склад із неякісною підлогою: техніка її поступово руйнувала, пил осідав на книжках, і ми справедливо отримували скарги від читачів.
Але навіть ідеальне приміщення нічого не вирішує без людей. На складі працюють десятки фахівців, які мають знати товар, внутрішні системи, логіку комплектування замовлень і працювати в потрібному темпі.
Ми вже проходили через спробу швидкої релокації. На початку повномасштабної війни, коли Харків постійно обстрілювали, ми перевезли частину товару до Рівного. Знайшли хороший склад, перевезли понад двадцять двадцятитонних фур книжок, стелажі та обладнання.
На папері все було правильно. На практиці виявилося, що нову команду потрібно довго навчати, а кількість помилок у відвантаженнях стала занадто великою. Для видавництва це не просто незручність: у договорах із торговельними мережами є штрафи за помилки, пересорт і порушення термінів. Урешті, ми змушені були повернутися до Харкова.
Як Vivat оговтується після обстрілу друкарні — колонка СЕО видавництва Юлії Орлової
Цей досвід показав нам і власні слабкі місця. На той момент не всі бізнес-процеси були достатньо автоматизовані, а програмне забезпечення не дозволяло легко масштабувати роботу на нову локацію.
Тому зараз ми не просто «розвозимо книжки по різних складах», а розподіляємо по бізнес-процесах. Один склад може працювати з B2B-клієнтами, інший — із B2C. Це принципова різниця.
Бо якщо просто розподілити запас між десятьма складами, виникає питання: як збирати одне замовлення? Якщо різні позиції лежать у різних містах, їх треба або звозити на одну точку, або робити кілька відправлень. І те, й інше збільшує час і вартість логістики.
А видавничий бізнес і так має невисоку рентабельність. Дорожчає пальне, підвищуються зарплати, послуги перевізників і розподільчих центрів. Раніше ми орієнтувалися приблизно на 5% валового доходу на логістику, зараз ця частка відповідно зростає. У результаті витрати все одно впливають на кінцеву ціну книжки.
Ще одна порада, яку ми часто чуємо: друкуйте менші наклади. Ми вже це робимо. Завдання зараз — не концентрувати великий запас в одному місці, а швидко розвозити наклад по клієнтах і власній роздрібній мережі.
Але в цього рішення теж є межа. Чим менший наклад, тим вища собівартість одного примірника. Частина витрат на права, переклад, редактуру, дизайн і маркетинг не змінюється, незалежно від того, друкуємо ми півтори тисячі книжок чи три. А от вартість друку змінюється залежно від накладу драматично, тому собівартість одного примірника при 1000–1500 шт і 3000 шт може відрізнятися на 30–40%. Водночас просто підняти ціну на 30–40% у випадку зменшеного тиражу ми не можемо: купівельна спроможність читачів падає.
Є й інша проблема. Якщо маленький наклад швидко продається, книжку треба додрукувати. А черга в друкарнях зараз може сягати близько двох місяців. За цей час видавництво втрачає продажі і той інформаційний ефект, у який уже вклалося.
Повна релокація видавництва також не зводиться до оренди нового офісу та складу. У Vivat працює понад 350 людей, значна частина команди живе в Харкові і працює з нами багато років. Повний переїзд означав би або просити сотні людей змінити місце життя, або будувати значну частину команди заново.
Ми зараз не готові зробити це зі своїми людьми. Віддалена робота допомагає, але вона теж має свою ціну: повільніше ухвалюються рішення, менше живого контакту, слабшає відчуття команди та взаємної підтримки.
Тому питання безпеки для бізнесу сьогодні не має простої відповіді. Ми перевозимо частину запасів, розподіляємо процеси, друкуємо менші наклади, переглядаємо логістику. Але кожне з цих рішень має економічні наслідки.
Фактично бізнес обирає між двома ризиками: концентрацією запасу в одному місці або суттєвим зростанням витрат через його розпорошення.
І є речі, які видавництво саме вирішити не може. Ми неодноразово говорили про страхування воєнних ризиків і доступне кредитування для бізнесів, які втратили товар, обладнання чи інфраструктуру. Це два механізми, які могли б допомогти компаніям хоча б утриматися.
Бо склад можна знищити за кілька хвилин, а новий склад, нову логістику та нову команду будують місяцями й роками.
Війна в Ірані, російські атаки на виробничі потужності та курсова різниця: що формує ціну на українську книжку — колонка
Подробиці можна знайти на сайті: ain.ua