«Це підкреслює жорстокість середньовічної війни», — сказав палеопатолог Джо Бакберрі.
Під час середньовічної облоги требюше випадково влучив у невдалого оборонця. Маленький камінь із майже тристакілометровою швидкістю врізався йому в верхню частину спини, розтрощивши кістки й розчавивши його під своєю вагою.
Скелет чоловіка лежав під каплицею Единбурзького замку разом із останками кількох інших людей, які явно загинули насильницькою смертю. Але цей, відомий нам лише як Скелет 150 (або «хлопець із требюше» у примітках вашого вірного кореспондента), виділявся навіть серед цієї натовпу, пошкодженої боями, оскільки більша частина його верхньої частини тіла була розтрощена. За словами палеопатолога Університету Бредфорда Джо Бакберрі, яка представила свої дослідження на 25-й Європейській конференції Асоціації палеопатологів минулого тижня, Скелет 150 є єдиною відомою жертвою требюше в історії.
Розтрощений скелет
Скелет 150 був у жахливому стані, навіть для мерця. Череп чоловіка був розбитий на 61 окремий шматок, а ще 60 нерівних кісткових уламків були розкидані по ребрах. Його праве плече було зламане, а права нога вище коліна була, по суті, розтрощена.
Бакберрі та її колеги використали все, що могли, метафорично кажучи, щоб розгадати головоломку зі зламаних кісток: криміналістику, мікроскопи, рентгенівські знімки та мікро-КТ-сканування. Усі ці результати вказували на один момент нищівного удару від чогось важкого та швидко рухомого. Характер пошкоджень свідчить про те, що праве плече чоловіка та задня частина голови зазнали найбільшого удару, тоді як його ребра, ймовірно, тріснули під вагою чогось важкого, що вбило його об землю та притиснуло його там.
Кістки зламалися, поки були свіжими, тому це, звичайно, не був випадок «ой, ми впустили великий камінь на труп». А кількість сили, необхідної для завдавання такої значної шкоди одним нищівним ударом, виключила кілька можливих, але непривабливих способів смерті під час середньовічної облоги: наприклад, Скелет 150 не був затоптаний конем або переїханий возом. Навіть якби він впав зі стін замку, він, ймовірно, не приземлився б з достатньою силою, щоб зробити все це, і кут був би зовсім неправильним.
«Найбільш схожі випадки, які я знаходив, це були автомобільні аварії та люди, яких збивали потяги», — розповіла Бакберрі Ендрю Каррі з Science.org. Однак, припускаючи, що Единбурзький замок не атакували мандрівники в часі, це викликало нові питання. «Що велике і рухається дуже швидко у 1304 році?»
Великі камені, кинуті требюше, ось що.
Фізика метання великих каменів
Требюше працює трохи схоже на найсмертоносніші гойдалки у світі; на довгий кінець гойдалок кріпиться праща, яка тримає снаряд, а на коротший кінець — противага (ящик із камінням або свинцем, у 10–100 разів важчий за снаряд). Коли противага падає, її імпульс піднімає інший кінець гойдалок, кидаючи пращу вгору по великій дузі. І коли праща досягає кінця своєї довжини, вона зупиняється — але снаряд продовжує летіти, доки не вріжеться у щось.
Типовий требюше того часу міг запустити снаряд вагою 90 кг (зазвичай великий камінь) на кілька сотень метрів. Згідно з цим зручним калькулятором середньовічного требюше, це означає, що снаряд врізався б у Скелет 150 зі швидкістю від 200 до 300 кілометрів на годину, залежно від точної ваги снаряда та противаги требюше, довжини пращі та швидкості польоту непривантаженої ластівки. Це удар з енергією трохи більше 200 кілоджоулів.
Требюше та інші облогові машини (ми жодним чином не будемо вдаватися до розрізнень між різними типами катапульт) призначалися для руйнування стін та інших укріплень. Це не були протипіхотні знаряддя; люди, безсумнівно, отримували поранення від летючого сміття або руйнованих конструкцій, але середньовічні інженери не цілилися своїми катапультами в окремих осіб. Скелет 150 просто мав неймовірно погану вдачу.
«Хоча використання облогових машин добре документоване, ми вважаємо, що це перші докази травм від требюше в археологічному літописі», — написала Бакберрі, додавши: «Відсутність безпосередньо порівнянних криміналістичних випадків залишається обмеженням».
Ким був Скелет 150? Шотландець, імовірно
Скелет 150 був одним із дев’яти людей, знайдених у могилах під середньовічною каплицею замку, на подив робітників, які проводили реновацію, у 1997 році. П’ятеро з померлих мали рани, які свідчили про насильницьку смерть: жінка середнього віку отримала два сильних удари по скронях, перш ніж впасти та зазнати удару бойовим молотом, який залишив пару моторошно акуратних квадратних отворів у верхній частині її черепа. Підлітковий хлопчик був зарізаний у груди гострим знаряддям, яке залишило слід на його ребрах, а потім сильно вдарений по щелепі, ключиці та тулубі.
Важко точно сказати, ким були ці люди, крім очевидних жертв середньовічної війни. Усі п’ять їхніх останків були радіовуглецевим методом датовані приблизно часом Шотландських воєн за незалежність на початку 1300-х років, під час яких Единбурзький замок був гарячим об’єктом боротьби; він змінив власників п’ять разів лише за вісім років між 1296 і 1304 роками, а війни тривали до 1357 року. Тож деякі з людей, похованих у каплиці, могли бути шотландцями, а інші — англійцями.
Принаймні один із померлих, скелет якого ніс сліди загоєних ран протягом життя, виявився англійським лицарем, сер Джоном де Стріхлі, який помер у 1341 році. Співвідношення хімічних ізотопів у його кістках свідчило про те, що він виріс, харчуючись їжею, вирощеною на корінній породі південної Англії, і це, поряд з його віком та очевидним статусом, вказувало на англійського лицаря. Сер Джон де Стріхлі помер у замку в 1341 році (і був достатньо важливим, щоб його смерть була належним чином записана).
Похований недалеко від сера Джона та інших лежав Скелет 150, який, як стверджують Бакберрі та її колеги, був, найімовірніше, шотландським оборонцем замку, убитим під час облоги 1304 року, коли король Англії Едуард I взяв в облогу Единбурзький замок, використовуючи те, що Historic Environment Scotland описує як «можливо, найбільший масив облогових машин, коли-небудь зібраний королівством Англія».
Підготовка сцени
У 1304 році Скелет 150, ймовірно, був одним із 25 чоловіків на чолі з сером Вільямом Оліфантом, які становили останній опір шотландців проти Англії та Едуарда I. Після поразки Вільяма «Вони ніколи не візьмуть нашу свободу» Воллеса в битві під Фолкерком у 1298 році, Едуард провів наступні шість років, завойовуючи решту Шотландії. Шляхта країни зрештою здалася в обмін на збереження своїх земель (деякі з них, можливо, робили це з прихованими намірами). Довга і кривава кампанія Едуарда майже закінчилася, за винятком цього одного замку, який незручно розташовувався вздовж стратегічно важливої дороги до Единбурга. І король був не в захваті.
Готуючись до облоги, Едуард вирішив продемонструвати свою новопридбану владу над шотландцями, що, безсумнівно, було як політичним жестом, так і стратегічним вибором. Він наказав шотландським дворянам, які щойно здалися, надіслати йому війська та коней для облоги, а також наказав кожній церкві в Шотландії зняти свинець з дахів і відправити його до місця облоги. Тридцять дев’ять возів зі свинцем прибули з усієї Шотландії, переважно зі Сент-Ендрюса, разом з «усім залізом та великим камінням з Глазго».
Тринадцять облогових машин були розгорнуті, коли Едуард I прибув на місце в квітні 1304 року, і вони бомбардували замок цілодобово протягом трьох повних місяців. Десь протягом цих місяців Скелет 150 зустрів поганий кінець.
Вовк війни
Під час облоги Едуард I змусив своїх інженерів і теслярів працювати над найбільшим требюше, який будь-хто у світі коли-небудь бачив. Він назвав його «Вовком війни» (War Wolf) або Loup de Guerre, і це був справжній монстр — настільки, що Оліфант, який тримав замок три місяці і все ще мав достатньо людей і припасів, щоб ще деякий час дратувати короля, вирішив, що насправді він дуже хотів би здатися, перш ніж гігантський требюше вступить у бій, дякую.
І Едуард I відмовив йому.
Король не мав наміру втратити шанс використати свій новий, величезний требюше, а також шанс публічно і остаточно (і буквально) розчавити останній опір шотландців його правлінню. Тому він наказав своїм інженерам завантажити «Вовка війни» та кинути снаряд вагою 140 кг прямо крізь стіну замку. Свідки порівнювали це з тим, як стріла пронизує паперову мішень.
Хочеться припустити, що Скелет 150 міг бути жертвою сумнозвісного «Вовка війни», але це здається малоймовірним. По-перше, шанси просто не на користь цієї теорії; «Вовк війни» кинув лише один, хоч і величезний, снаряд в останній день облоги. Тринадцять інших облогових машин стріляли безперервно вдень і вночі протягом трьох місяців до цього.
Ймовірно, він уже був мертвий і поспішно похований у каплиці до того, як стіни замку обвалилися, а Оліфант та інші вцілілі були зібрані та відправлені на південь до в’язниці в Англії.
За матеріалами: arstechnica.com